Ім’я Мікеланджело Буанарроті (1475 — 1584), видатного скульптора, маляра, архітектора й поета, золотими літерами вписане в історію не лише італійської, а й усієї світової культури.

Його творчість — це ціла епоха в італійському Відродженні. Він жив і творив в один час із найчільнішими італійськими художниками Леонардо да Вінчі, Рафаелем, Ґірландайо, Боттічеллі й залишив людству в спадок неперевершені шедеври в царині скульптури (статуї «Битва кентаврів», «Давид», «Мойсей», «П’єта»), розписи стелі Сікстинської капели (фреска на тему Старого Заповіту і «Страшний Суд», баня собору Святого Петра, гробницю папи Юлія Другого й Капелу Медічі. Мікеланджело користувався великою повагою в колі своїх сучасників, його талант визнавали й сильні світу цього — королі, кардинали, папи прагнули бути увічненими його різцем і пензлем. Він прожив довге, сповнене високого творчого горіння життя, скуштував гіркого заробітчанського хліба у вигнанні з рідної Флоренції, йому не раз доводилося переривати незакінчену улюблену роботу й виконувати забаганки можновладних замовників, і тоді він виливав свою душу в мадригалах і сонетах.

Великим митцем, чиї творіння народжувалися не лише в упертій боротьбі з каменем як матеріалом для різьблення, а й із часом, у який він жив, невтомним шукачем правди, людиною незламного духу постає Мікеланджело зі сторінок цього роману чеського письменника Карела Шульца, що посідає одне з чільних місць серед творів тих художників слова, які увічнили образ митця доби Відродження.