Книжка львівського історика професора Ярослава Грицака продовжує, наслідує та доповнює збірник 2004 року «Страсті за націоналізмом», але є не так його оновленою й істотно зміненою версією, як радше цілком новим виданням: понад половину вміщених тут есеїв написано протягом семи пореволюційних років і присвячено здебільшого «післяпомаранчевим» реаліям, а решту текстів суттєво переглянуто та перередаґовано. Втім, автор і далі закликає до парадигмальної зміни в поглядах на природу націоналізму та, попри драматичні колізії останнього часу, не вважає за доцільне змінювати головний висновок, якого дійшов 2004 року: і тоді, і нині Україна має саме стільки націоналізму, скільки потрібно, щоб утримувати відносну політичну стабільність і будувати демократію, а досвід Помаранчевої революції та її поразки тільки увиразнив те, що вагу національного чинника в публічному дискурсі неабияк перебільшено, адже проблеми українського суспільства пов’язано не так із ідентичностями, як із цінностями, які сповідують еліти та громадяни.